ВПЛИВ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА КУЛЬТУРУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Впродовж багатьох віків й українська культура зазнавала значного впливу унікальної духовної спадщини Візантії. Це яскраво виявилося у збереженні тісних зв'язків українського православ'я з Константинопольською церквою, системі навчання в школах церковних братств України, діяльності Острозької та Києво-Могилянської академій. Як і в Росії, українське богослов'я, іконопис, церковна архітектура та література тривалий час дотримувалися візантійської традиції.
- з IX ст, починаються активні контакти Візантії та Київської Русі знаменитим шляхом "з варягів у греки".
- 860 р легендарний походу князя Аскольда на Царгород (фактично започатковане хрещення Русі.
- середина X ст. - поїздка Київської княгині Ольги до імператора Константина Багрянородного (велике значення у подальшому розвитку торгово-політичних відносин між обома країнами і поширенні Християнства на Русі)
- шлюб сестри візантійського імператора Василія II — Анни з Київським князем Володимиром (довершив перетворення Християнства на державну релігію Русі (акт хрещення 988 р.).
Важко переоцінити значення візантійської культури для розвитку Київської Русі. Особливо відчутно цей вплив виявлявся у галузі образотворчого мистецтва, релігії та філософії, суспільної думки та космології, писемності й освіти, політичних ідей та права. Художня культура Київської Русі представлена мозаїкою і фрескою. Крім того, найвищий розвиток отримав релігійний жанр – іконопис. Система храмового живопису бере свій початок у 11 столітті. Збереглася вона в зображеннях в Софійському соборі. У 12 столітті славу придбав Алімпій (російський майстер-іконописець). Йому приписано авторство над великою вражаючої краси іконою «Ярославська Оранта» («Богоматір Велика Панагія». З Візантії у великій кількості прибували богослужебні книги і предмети християнського культу, був запозичений церковний спів.
Мистецтво Київської Русі
Монументальне мистецтво в Давньоукраїнській державі з’являється з проникненням християнства. У IX – X ст. швидкими темпами розвиваються фресковий та мозаїчний живопис. Оздоблення найчастіше мало характер сюжетних малюнків і портретів святих, що чергувалися з орнаментами. Власне всі зображення мали утворювати єдиний за задумом текст, що читався, як і книга, зліва направо.
Мозаїки були дуже дорогими у виконанні, тому більшість зображень у храмах і князівських палатах виконувалися у вигляді розписів фарбою – фресок. Майстри фрескових розписів працювали не лише над релігійними сюжетами. Світськими за характером були фрески, що прикрашали стіни княжих палат, а в церквах з’явилися розписи, побутові за тематикою, наприклад, сцени полювання та княжого життя в галереях Софіївського собору; зображення константинопольського іподрому, на якому присутні візантійський імператор і київська княгиня Ольга.
Великої популярності в давньоукраїнських розписах набув образ Богоматері. Її типове зображення в канонічній позі Оранти (Благаючої) – з молитовно піднятими на рівень голови руками. Саме такі Богоматері Оранти оздоблювали вівтарну частину багатьох храмів Давньоруської держави.
Софіївська
Богоматір Оранта в Києві (1037) належить до числа найвищих досягнень
монументального візантійського мистецтва, виконаного київськими майстрами. Усі
відомі візантійські Оранти Богоматері поступаються Київській.
Важливим елементом художнього оформлення були орнаменти. У Софії Київській вони є на всіх стінах, стовпах собору, віконних арках, мають рослинний характер і нагадують орнамент пишної мініатюри. Серед пам’яток художнього різьблення по каменю, що прикрашали храми й палаци, найбільшу увагу привертають плити, виготовленні в техніці орнаментального і тематичного рельєфу.
Якщо мозаїки та фрески знаменували тріумф християнства, то іконам поклонялися і молилися. Спочатку ікони завозили з Візантії, а вже з другої половини XI ст. при давньоруських монастирях починають плідно працювати і власні іконописні майстерні. І хоча за тих часів живописці на підписували своїх робіт, а лишали тільки знаки приналежності ікони до тієї чи іншої майстерні, до нас дійшли імена руських іконописців. Найвідомішими з них вважаються Григорій та Алімпій, що жили на межі XI і XII ст. при Києво-Печерській лаврі – одного з найбільших центрів тогочасного іконопису.
Значний слід залишила давньоукраїнська малярська школа в оздоблені рукописів, які прикрашали мініатюрами, заставками, орнаментами. Високий ґатунок книжкової мініатюри виявився, зокрема, в оформленні "Остомирового євангелія", "Ізборника" 1073 р. та 1076 р. тощо.
Особливістю давньоруського прикладного мистецтва було співіснування елементів язичницької і християнської символіки. Нерідко вони мирно уживалися на одному предметі. Так, на київській золотій емалевій діадемі XI – XII ст. поруч з апостолами зображено дівочі голівки й "дерево життя". Можна думати, що язичницькі сюжети і символи на виробах прикладного мистецтва X – XIII ст. несли в собі не тільки декоративну, а й магічну охоронну функцію.
Давньоруські майстри відносно рано володіли технікою виготовлення скла, майолікової кераміки. Цьому сприяло широке будівництво кам’яних будівель, для внутрішнього спорядження яких використовували смальту, керамічні плитки, покриті різнокольоровою поливою.
Склороби, крім смальти, виготовляли різнокольорові браслети, намисто, персні, кубки, чари, інші предмети побутового призначення. Особливо масовими були скляні браслети. Головним центром їх виробництва був Київ. Як вважають спеціалісти, давньоруські ремісники знали вже й секрети кришталю.
використані джерела
http://ru.osvita.ua/vnz/reports/culture/11228/
http://vuam.org.ua/uk/Platar
http://ru.osvita.ua/vnz/reports/culture/30371/
