середа, 27 травня 2020 р.

Сучасні українські художники


Іван Марчук 

Іван Степанович Марчук (12 травня 1936, с. Москалівка, Лановецький район, Тернопільська область) — український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Почесний громадянин Тернополя. 2007 року потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета «The Daily Telegraph». 2006 року Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу. Ім’я Івана Марчука та його роботи закарбувалися в історії українського мистецтва давно і надовго. Втім, визнанню передували тривалі депресії та заборонені виставки. Рятувало лише бажання мріяти та творити. До 1988 року творчість Івана Марчука не була офіційно визнана Спілкою художників, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки у 1979 і 1980 роках у Москві). І лише 1988 року його прийняли у члени Спілки художників України. 







Олексій Поляков


Олексій Поляков народився 1943 року в селі Калиново Луганської області. 1965 року переїхав у Донецьк. Працював художником Будинку культури шахти ім. Засядька в Донецьку, художником-виконавцем у Художньому фонді Донецької організації Спілки художників, став членом республіканської творчої групи «Азовсталь» м. Жданова. Удостоєний почесних звань «Заслужений художник України» та «Народний художник України». Постійний учасник пленерів «Хортиця крізь віки».








Олег Любківський


Художник і графік, автор концептуальних творів, які концентрують образ Чернівців у контексті загальноєвропейської культури. Член національної спілки художників України з 1988 року. Створює урбаніст. пейзажі, абстрактні композиції, ві­д­ображаючи європейську культурну спадщину, колізії сучасності. Основна галузь – станкова і книжкова гра­фіка; техніки – акварель, офорт. Для творчості Л. характерні чітка ритміка, динаміка лінії та штрихів, світло-тіньове моделювання. Окремі роботи зберігаються у Чернівецькому художньому і краєзнавчому музеях, НХМ (Київ). Кожна виставка його робіт завжди концептуальна. Про картини, виставки Олега Любківського доречніше було б казати не «дивитися», а «читати». Його образотворче мистецтво справді цілковито піддається текстуальному аналізові. І очевидним є те, що художню прозу Олега Любківського не можна повноцінно аналізувати, не знаючи його образотворчого мистецтва. Та натомість саме проза сприяє поглибленому розумінню його картин, наближенню до психології творчості художника. 












використані джерела

https://sites.google.com/site/vidomiukraienskihudozniki/

https://gazeta.ua/articles/culture/_cotiri-suchasnih-ukrayinskih-hudozhniki-yaki-stali-vidomimi-za-kordonom/733852
http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=492111
http://s-vyshynsky.vkursi.com/6230.html
http://esu.com.ua/search_articles.php?id=59835